Постать Станіслава Оріховського досі не є належно оцінена в контексті історії філософії права та філософії політики Центрально-Східної Європи. Між тим, політичні ідеї перемиського римо-католицького каноніка стали визначальними для формування суспільно-політичного та правового дискурсу Речі Посполитої від часів укладання Люблінської унії 1569 р. та прийняття т.зв. «Генріхових артикулів» у 1573 р. аж до епохи занепаду шляхетської Республіки наприкінці XVIII cт. Якоюсь мірою, тип політичного мислення, сформований під впливом ідей Оріховського, вплинув також і на політичну та правову свідомість української козацької державності XVII-XVIII cт. При чому, роль політичних міфологем, які утвердилися, в тому числі, завдяки письменницькому таланту Оріховського і зазвичай окреслюються назвою «сарматизм» (хоча у самого Оріховсього власне сарматський етногенетичний міф і не надто акцентований), мала як позитивні, так і негативні наслідки для функціонування політичних та правових організмів Речі Посполитої обох народів та Війська Запорoзького.
Одним із головних постулатів політико-правового вчення Станіслава Оріховського було уявлення про найвищу цінність особливого типу політичної спільноти – Республіки (власне, в польськомовному оригіналі, Речі Посполитої. Варто зазначити, що сам термін «республіка» ще не набрав у ренесансному та ранньобароковому політичному дискурсі значення форми правління, протилежної монархії. В епоху Середньовіччя та раннього Модерну, поняття «республіка» (як і близьке до нього за значенням поняття «політія») визначалася як «досконала спільнота, в якій всі підлягають праву, ліпша від інших, менших спільнот (наприклад родин, сіл, міст)»[2,c.25]. Подібним чином визначав сутність поняття «республіка» й Оріховський. Так само, слідом за класичною аристотелівсько-цицеронівсько-томістською традицією політичної філософії, Оріховський вбачав найкращим типом облаштування політичного ладу такий, який увінчується т.зв. змішаною формою правління. Причому втілювався такий досконалий політичний ідеал, на його думку, насамперед в Королівстві Польському:
Така ідеальна політична форма у Польському королівстві була зумовлена історичною ґенезою польської державності. Що давало підстави Оріховському ігнорувати традицію Римського права, як основи уніфкованої юридичної системи. Він пишався тим, що «ані параграфів, ані глос не вчив, а що таке декрет не знає» [1,c.60] а активних тоді у Великому князівстві Литовському прихильників Римського права називав «докторами рабських прав», оскільки і саме римське, імперське, право вважав правом рабів: «Quod principi placuit legis habet vigorem [Що вигідно правителю, то має силу закону]. А це є перше правило римського права, через яке бридяться поляки імперського права, так що серед тисячі [знайдеться] ледве один поляк і то якийсь знедолений, який би обрав вчити jus civile. Так з народження польська природа нічого рабського припустити до себе і прийняти не може»[3,c.387]. Джерелом такого ставлення до римського правової традиції, яка в ті часи вважалася в Європі за ідеальний зразок, було уявлення про особливу прихильність політичного народу Королівства Польського до свободи, як найвищого політико-правового ідеалу: «Били нас Панове і Браття, інші народи врожайністю полів, достатком золота і доходів, багатством збіжжя і величиною обдарувань. Лише свобода, найвище благо серед всіх благ, є власністю вашого роду і вашого імення. Є вона настільки велична і така велика, що в порівнянні з нею свобода інших народів була б для нас нестерпною неволею, дивуючись солодкості цієї свободи, багато провінцій приєдналося до вас і піддалося вашому пануванню не лише завдяки зброї, скільки величністю вашої свободи» [4,c.99 ].
Згідно до Оріховського, найвизначнішою політією є королівство. І спричинене це було саме максимальним втіленням принципу свободи у королівстві, яке протиставляється деспотичному режимові «князівства», де неволя є основною рисою. За зразок князівств Оріховський наводив Велике князівство Литовське, Молдавське господарство та Московію. Подібне твердження викликало обурення у Литовсько-руській державі. Особливо показовим зразком політичної полеміки в цьому плані була знаменита «Розмова поляка з литвином», авторства видатного кодифікатора Другого литовського статуту Рoтундуса.
Ще одним суттєвим моментом, який характеризуватиме вплив теорій Оріховського на правову свідомість та політичну культуру Речі Посполитої та пізнішої козацької держави, є наголошення на винятковій ролі лицарського стану в політичній структурі Польського королівства. Король, обмежений правом та шануючий свободу своїх підданих, стає символом сили шляхетського стану. Стану, в якому найбільшою мірою втілюється принцип свободи (в тому числі свободи од залежностей від матеріального виробництва, якими характеризуються нижчі стани). Так само Оріховський був палким прихильником внурішньостанового егалітаризму, нівеляції соціальних та правових відмінностей між магнатерією і звичайною шляхтою. Подібна апологія прав і свобод «лицарського стану» стала одним із основних визначників, які дали підстави пізнішим авторам називати Річ посполиту обох народів – шляхетською республікою. Подібна ж система панування «лицарського стану» укріпилася за польським зразком і у козацькій державі.
Нарешті, останнім компонентом політичної філософії Оріховськогоо є наголошення на вищості священства над світськими політичними володарями. А отже, відповідно, наголос на визначальній ролі римського католицизму в польській державності (аж до прямої пропаганди теократичного політичного ідеалу), який став сталою константою польської політичної культури аж до ХХ ст.
Література:
1. Bardach J. Statuty litewskie a prawo rzymskie / Juliusz Bardach. – Warszawa : Uniwersytet Warszawski, 1999. – 160 s.
2. Krzywoszyński P. Stanisław Orzechwski – ideolog demokracji szlacheckiej / Przemysław Krzywoszyński. – Poznań : Wydawnyctwo Poznańskie, 2010. – 171 s.
3. Orzechowski S. Dyjalóg albo rozmowa około egzekucyjej Polskiej Korony // Wybór pism / Stanisław Orzechowski. – Wrocław : Zakład narodowy im. Ossolińskich, 1972. - 642 s.
4. Orzechowski S. Mowa do szlachty polskiej przeciw prawom i ustawom Królestwa Polskiego uporzadkowanym przez Jakuba Przyłuskiego // Wybór pism / Stanisław Orzechowski. – Wrocław : Zakład narodowy im. Ossolińskich, 1972. - 642 s.
Одним із головних постулатів політико-правового вчення Станіслава Оріховського було уявлення про найвищу цінність особливого типу політичної спільноти – Республіки (власне, в польськомовному оригіналі, Речі Посполитої. Варто зазначити, що сам термін «республіка» ще не набрав у ренесансному та ранньобароковому політичному дискурсі значення форми правління, протилежної монархії. В епоху Середньовіччя та раннього Модерну, поняття «республіка» (як і близьке до нього за значенням поняття «політія») визначалася як «досконала спільнота, в якій всі підлягають праву, ліпша від інших, менших спільнот (наприклад родин, сіл, міст)»[2,c.25]. Подібним чином визначав сутність поняття «республіка» й Оріховський. Так само, слідом за класичною аристотелівсько-цицеронівсько-томістською традицією політичної філософії, Оріховський вбачав найкращим типом облаштування політичного ладу такий, який увінчується т.зв. змішаною формою правління. Причому втілювався такий досконалий політичний ідеал, на його думку, насамперед в Королівстві Польському:
Така ідеальна політична форма у Польському королівстві була зумовлена історичною ґенезою польської державності. Що давало підстави Оріховському ігнорувати традицію Римського права, як основи уніфкованої юридичної системи. Він пишався тим, що «ані параграфів, ані глос не вчив, а що таке декрет не знає» [1,c.60] а активних тоді у Великому князівстві Литовському прихильників Римського права називав «докторами рабських прав», оскільки і саме римське, імперське, право вважав правом рабів: «Quod principi placuit legis habet vigorem [Що вигідно правителю, то має силу закону]. А це є перше правило римського права, через яке бридяться поляки імперського права, так що серед тисячі [знайдеться] ледве один поляк і то якийсь знедолений, який би обрав вчити jus civile. Так з народження польська природа нічого рабського припустити до себе і прийняти не може»[3,c.387]. Джерелом такого ставлення до римського правової традиції, яка в ті часи вважалася в Європі за ідеальний зразок, було уявлення про особливу прихильність політичного народу Королівства Польського до свободи, як найвищого політико-правового ідеалу: «Били нас Панове і Браття, інші народи врожайністю полів, достатком золота і доходів, багатством збіжжя і величиною обдарувань. Лише свобода, найвище благо серед всіх благ, є власністю вашого роду і вашого імення. Є вона настільки велична і така велика, що в порівнянні з нею свобода інших народів була б для нас нестерпною неволею, дивуючись солодкості цієї свободи, багато провінцій приєдналося до вас і піддалося вашому пануванню не лише завдяки зброї, скільки величністю вашої свободи» [4,c.99 ].
Згідно до Оріховського, найвизначнішою політією є королівство. І спричинене це було саме максимальним втіленням принципу свободи у королівстві, яке протиставляється деспотичному режимові «князівства», де неволя є основною рисою. За зразок князівств Оріховський наводив Велике князівство Литовське, Молдавське господарство та Московію. Подібне твердження викликало обурення у Литовсько-руській державі. Особливо показовим зразком політичної полеміки в цьому плані була знаменита «Розмова поляка з литвином», авторства видатного кодифікатора Другого литовського статуту Рoтундуса.
Ще одним суттєвим моментом, який характеризуватиме вплив теорій Оріховського на правову свідомість та політичну культуру Речі Посполитої та пізнішої козацької держави, є наголошення на винятковій ролі лицарського стану в політичній структурі Польського королівства. Король, обмежений правом та шануючий свободу своїх підданих, стає символом сили шляхетського стану. Стану, в якому найбільшою мірою втілюється принцип свободи (в тому числі свободи од залежностей від матеріального виробництва, якими характеризуються нижчі стани). Так само Оріховський був палким прихильником внурішньостанового егалітаризму, нівеляції соціальних та правових відмінностей між магнатерією і звичайною шляхтою. Подібна апологія прав і свобод «лицарського стану» стала одним із основних визначників, які дали підстави пізнішим авторам називати Річ посполиту обох народів – шляхетською республікою. Подібна ж система панування «лицарського стану» укріпилася за польським зразком і у козацькій державі.
Нарешті, останнім компонентом політичної філософії Оріховськогоо є наголошення на вищості священства над світськими політичними володарями. А отже, відповідно, наголос на визначальній ролі римського католицизму в польській державності (аж до прямої пропаганди теократичного політичного ідеалу), який став сталою константою польської політичної культури аж до ХХ ст.
Література:
1. Bardach J. Statuty litewskie a prawo rzymskie / Juliusz Bardach. – Warszawa : Uniwersytet Warszawski, 1999. – 160 s.
2. Krzywoszyński P. Stanisław Orzechwski – ideolog demokracji szlacheckiej / Przemysław Krzywoszyński. – Poznań : Wydawnyctwo Poznańskie, 2010. – 171 s.
3. Orzechowski S. Dyjalóg albo rozmowa około egzekucyjej Polskiej Korony // Wybór pism / Stanisław Orzechowski. – Wrocław : Zakład narodowy im. Ossolińskich, 1972. - 642 s.
4. Orzechowski S. Mowa do szlachty polskiej przeciw prawom i ustawom Królestwa Polskiego uporzadkowanym przez Jakuba Przyłuskiego // Wybór pism / Stanisław Orzechowski. – Wrocław : Zakład narodowy im. Ossolińskich, 1972. - 642 s.
Немає коментарів:
Дописати коментар