ПОЛІТИЧНА ТЕОЛОГІЯ У ФІЛОСОФСЬКІЙ КУЛЬТУРІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ – СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОСНОВНИХ ІДЕЙ

Тези виступу на Міжнародній науковій конференції "Дні науки Філософського факультету - 2016". Київ, КНУ ім. Т.Шевченка. 19.04.2016. 

Опубліковано:  "Дні науки філософського факультету – 2016", Міжн. наук. конф. (2016; Київ). Міжнародна наукова конференція "Дні науки філософського факультету – 2016",  20-21  квіт.  2016  р.  :  [матеріали  доповідей  та  виступів]  /  редкол.: А. Є. Конверський [та ін.]. –  К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2016. – Ч. 8. - С.39-41.

Вивчення історії філософської культури доби Київської Русі потребує дослідницької уваги до всіх сегментів давньоруського світогляду.  З огляду на це, однією з важливих проблем є реконструкція філософсько-політичних та теолого-політичних ідей, що панували у києворуському суспільстві. Очевидно, що в умовах традиційного суспільства, яким було також і  суспільство епохи Київської Русі, важко казати про чітку демаркацію між філософською та теологічною сферами. Варто казати про їхній взаємоперетин та взаємопроникнення, за умов домінування теологічного над філософським. Зі зрозумілих причин, у радянський період а також перші пострадянські десятиліття, можливості дослідження теологічного аспекту києворуської суспільно-політичної думки були обмеженими. Саме тому, реконструкція того типу політичної теології, який конституював та легітимізував суспільну та державну структури давньоукраїнської держави, є актуальним в контексті розвитку досліджень історії соціальної філософії, філософії права та політичної філософії в Україні.

Що таке політична теологія? Як пише польська дослідниця Тереза Внентшак «Політична теологія є теологічним і релігійним баченням політики  і політичним баченням релігії. Вона може також бути визначена з огляду на свою мету – є теологічним обґрунтуванням політичної ситуації або політичної системи [Wnętrzak, Teresa. „Konstantyn Wielki w oczach Euzebiusza z Cezarei i w badaniach współczesnych historyków” // Euzebiusz z Cezarei. Życie Konstantyna. Kraków, 2007. – S.62].

Політична теологія, згідно із визначенням італійського дослідника Меріо Скаттоли, має також вужче визначення: «той досвід, який будує зв'язок між трансцеденцією та людським порядком та ґрунті раціональних роздумів»[Scattola, Merio. “Teologia politzcyna”. Warszawa, 2011. – S.10]

Серед дослідників, які в різний час, більшою чи меншою мірою, торкалися проблеми теологічного бачення політики та раціонального осмислення зв’язків між сферами суспільного  і трансцедентного в філософській культурі Київської Русі насамперед слід відзначити В.Вальденберга, М. Котляра, С.Полянського, В.Ричку. Серед джерел, в яких відображувалися загальні риси києворуської політичної теології XI-XIII cт. особливо слід відзначити «Слово про Закон Мойсеєм даний і про Благодать та Істину в Ісусі Хресті втілених» митрополита Іларіона, «Ізборник» 1076 року, «Послання Володимиру Мономаху про піст та стримування почуттів» митрополита Никифора, «Повчання» Володимира Мономаха, окремі фрагменти «Повісті врем’яних літ» Нестора, старослов’янський переклад збірника «Пчела», «Моління Даниїла Заточника».

Оскільки давньоукраїнська держава у Х-ХІІІ ст. належала до візантійського культурно-цивілізаційного ареалу, то варто спробувати зробити спробу порівняння між основоположними для візантійської політичної теології текстами, «Життям Констянтина» та «Похвала царю Констянтину» Євсевія Кесарійського, з формованим києворуською літературною традицією ХІ-ХІІІ ст. і відображуваним у перерахованих вище першоджерелах ідеалом християнського правителя. Згідно з Євсевієм, цесар є образом та наслідувачем Христа. Звідси випливає головна чеснота християнського володаря, яка відрізняє його від фальшивого цезаря, тирана – побожність (εὐσέβεια): «Чеснота побожності має центральне значення в концепції християнського цезаря, як її представляє Евсевій» [Wnętrzak, Teresa. „Konstantyn Wielki w oczach Euzebiusza z Cezarei i w badaniach współczesnych historyków” // Euzebiusz z Cezarei. Życie Konstantyna. Kraków, 2007. – S.77]. Всі інші чесноти (віра, надія, любов, людяність, благодійність, справедливість, мужність, поміркованість, мужність, розсудливість, співчуття, лагідність, терпеливість) є вторинними і похідними з головної і найважливішої.

Це прямо перегукується із головною тезою «Повчання» Володимира Мономаха: «Перш за все, Бога ради і душі своєї, майте страх Божий у серці своєму і милостиню подавайте щедру, бо то початок всякого добра» [Володимир Мономах. Повчання; Статут Володимира Всеволодовича. – К.,2006. – С.54]. Адже, як коментує сучасна дослідниця тексту Євсевія, доброчинність, це «чеснота, яку цезар розвиває в собі через наслідування Логоса-Христа. Відкриває великодушно свою казну, розділяє скарби і дари» [Wnętrzak, Teresa. „Konstantyn Wielki w oczach Euzebiusza z Cezarei i w badaniach współczesnych historyków” // Euzebiusz z Cezarei. Życie Konstantyna. Kraków, 2007. – S.80-81]. Таким чином, побожність стає першоджерелом всіх інших чеснот християнського володаря як у Євсевія,  так і у Володимира Мономаха.

Також значний вплив на формування ідеалу руського князя мали принципи викладені у Біблії. Зокрема, дослідники відзначають наявність у ідеалізованому  образі князя Володимира у «Слові про Закон і Благодать» Іларіона окремих алюзій фрагментів з Книги пророка Ісаї, а Нестор у своїй «Повісті врем’яних літ» уподібнює князя Володимира Святого старозаповітним царям Давиду і Соломону [Ричка В. «Вся королівська рать. (Влада Київської Русі)». – К., 2009. – С.146-154].

Крім того, на основі аналізу перелічених джерел можна прийти до висновку про значний вплив візантійської християнізованої рецепції політичної філософії Платона на києвруських авторів. Що, зокрема, знаходило відображення в ототожненні станового поділу суспільства з будовою людської душі: «Як ти, княже, сидячи тут, у своїй землі, воєводами і слугами своїми дієш по всій землі, і сам ти є володар і князь, так і твоя душа, по всьому тілу діє, п’ятьма своїми слугами» [Творения митрополита Никифора. – М., 2006. – С.103]. Таким чином, антропологія візантійського християнського неоплатонізму справила поважний вплив також і на політичну антропологію, поширену в епоху Київської Русі. Важливим в цьому плані, є дослідження політичних експлікацій антропології основних шкіл візантійського неоплатонізму (зокрема, Каппадокійської) і їх впливу на давньоукраїнську літературу.

Пропонована спроба реконструкції основних ідей політичної теології, поширеної у Києворуському культурному просторі у ХІ-ХІІІ не є вичерпною. Однак її розвиток дозволить відкрити нові грані історії української філософської культури.